Кір – гостре вірусне інфекційне захворювання, яке має характерні клінічні прояви, що при типовому перебігу дозволяє легко встановити діагноз.

Інкубаційний період триває 9-11 днів, може продовжуватися до 17, а іноді – до 21 дня.

Джерелом інфекції є хворі на кір в катаральному періоді і перші три дні висипань. Інфікована людина стає небезпечною для оточуючих на 9-10-й день після контакту з хворим на кір.

Механізм передачі – повітряно-крапельний (кашель, чхання).

Індекс контагіозності – 95 - 96%, тобто на нього захворюють 95-96% сприйнятливих людей, які були в контакті з хворим, незалежно від їх віку.

Періоди перебігу хвороби:

І катаральний. На 3-ій день піднімається температура до 38-39˚С, з’являється сухий кашель, нежить, кон’юктивіт, світлобоязнь, набряк повік, в ротовій порожнині на слизовій з’являються плями (папули).

ІІ висипання. Знову піднімається температура до 39-40˚С, з’являється висипка за вухами, на щоках, шиї, грудях і верхній частині спини (поетапно). Далі висипка поширюється на сідниці, кінцівки.

ІІІ пігментації. Висипка згасає і перетворюється на «бурі» плями, які утримуються 1,5-3 тижні.

Ускладнення: можуть з’являтися в будь-який період хвороби. До них належать: ларингіт, ларинготрахеїт, інтерстиціальна пневмонія, отит, енцефаліт, гострий склерозуючий панецефаліт. 

Кір – це повітряно-краплинна інфекція. Вірус попадає в організм через слизові оболонки верхніх дихальних шляхів від хворої кором людини при диханні, розмові, чханні і кашлі. З потоком повітря вірус кору може попадати в сусідні приміщення й навіть на інші поверхи будинку через вікна, вентиляцію, замкові щілини, тому заразитися можна просто перебуваючи в одному будинку із хворим.

При цьому вірус швидко гине в зовнішньому середовищі, тому поширення інфекції через предмети (постільну білизну, одяг, іграшки), а також через третіх осіб, що контактували із хворим, практично неможливо. Приміщення, де перебував хворий кором, досить провітрити, щоб у ньому можна було перебувати без ризику заразитися. У колективі, в якому виявлено хворого, проводять поточну дезінфекцію, забезпечують медичне спостереження за дітьми, які спілкувались з хворим.

У кімнаті, де перебуває хворий, необхідно щодня робити вологе прибирання, часті провітрювання. Штори краще тримати закритими, тому що при кору спостерігається світлобоязнь. Постільна білизна й піжама хворого повинні бути свіжими. Хворому дають пити кип’ячену воду, компот, морси. Їжа повинна бути легка: кисломолочні продукти (кефір, йогурт), овочеві супи, овочеві й фруктові пюре, відварене протерте м’ясо (нежирна телятина, курка, індичка).

Після перенесеного захворювання зберігається тривалий імунітет.

Єдиним надійним способом запобігти захворюванню на кір, а також попередити розвиток тяжких ускладнень є активна імунізація. Слід усвідомити, що вирішальним, доступним і найбільш ефективним методом захисту проти кору є вакцинація.  Щеплення проти кору проводяться планово у віці 1 рік (вакцинація) і повторно – у віці 6 років (ревакцинація) та за епідемічними показами. Якщо ж із якихось причин дитина не отримала щеплення, вакцинуватися можуть – в будь-якій амбулаторії, будь-якого дня – усі діти віком від 1 до 18 років.  

Пам’ятаймо, щеплення рятує життя, адже лише вакцинація може захистити від смертельних наслідків інфекційних захворювань, інших ефективних способів захисту не існує 

Якщо Ви хочете вберегтися від захворювання кором, не нехтуйте профілактичними щепленнями та завітайте до свого дільничного лікаря.

Найголовніше, пам’ятати – виконання цих елементарних правил рятує життя.

 

Вихователь Сліпухіна К.В.

 Творчі здібності дошкільників

Яких дітей називають здібними? Як проявляє, себе обдарована дитина? Як відбувається її подальший розвиток? Що можна зробити для її підтримки?

Обдарована дитина - дитина, яка вирізняється яскравими, явними, іноді видатними досягненнями у тому чи іншому виді діяльності. Тобто, обдарованість визначається вищими показниками розвитку здібностей дитини, вони випереджають темп розвитку здібностей її однолітків. При цьому умови життя і навчання ровесників повинні бути рівні.

Що таке обдарованість, які сучасні погляди на цю проблему?

Обдарованість багатогранна і визначається в основному трьома взаємопов'язаними параметрами:

-випереджуючим розвитком пізнання;

-психологічним розвитком;

-фізичними даними.

Вчені стверджують, що в обдарованих і талановитих дітей біохімічна й електрична активність мозку підвищена. У ранньому віці обдарованих дітей відрізняє здатність простежувати причинно-наслідкові зв'язки, робити відповідні висновки, рання мова, відмінна пам'ять і великий словниковий запас. Вони вміють класифікувати, використовувати накопичені знання, самостійно придумувати слова, надають перевагу іграм, які вимагають активізації розумових здібностей.

Обдарованих дітей характеризує підвищена концентрація уваги на чомусь, наполегливість у досягненні результату діяльності, яка їм цікава.

У сфері психосоціального розвитку цим дітям властиві такі риси:

- дуже розвинене почуття справедливості;

-широкі особисті системи цінностей (гостре сприймання суспільної несправедливості, високі вимоги до себе й оточуючих, живий відгук на правду, справедливість, гармонію і природу);

-яскраві уявлення;

-добре розвинене почуття гумору;

-розв'язання заскладних проблем;

-перебільшені страхи.

Фізичні характеристики обдарованості.

   Існує два стереотипи фізичних характеристик обдарованих дітей.

Перший - це діти невеликі на зріст, худорляві, бліді, як правило, в окулярах.

Другий - це вищі зростом, сильніші, здоровіші, гарніші діти, ніж їх не обдаровані ровесники.

Обидва стереотипи далекі від істини. Фізичні характеристики обдарованих дітей такі ж різноманітні, як і самі діти.

Проте, відмічено, що обдарованих дітей відрізняє високий енергетичний рівень, досить низька тривалість сну, вони об'єктивно здорові.

Риси загальної розумової обдарованості:

•ранній прояв високої пізнавальної активності і допитливості;

•швидкість і точність виконання розумових операцій, обумовлених стійкістю уваги й оперативної пам'яті, сформованістю навичок логічного мислення;

•багатство активного словника, швидкість і оригінальність вербальних (словесних) асоціацій;

• виражена установка на творче виконання завдань, розвиненість творчого мислення та уяви;

• володіння основними компонентами вміння вчитися.

Розумово обдарованим дітям притаманні такі соціальні якості як ініціативність, стриманість, самовладання, відповідальність. Вони комунікабельні, користуються авторитетом, часто стають лідерами.

Складовою спеціальної обдарованості є обдарованість соціальна, яка включає в себе здібності до правової, педагогічної, організаційної діяльності в різних сферах життя суспільства.

Моторну обдарованість характеризує здатність досягати позитивних результатів у різних видах спорту, хореографії.

Дослідження показують, що обдаровані діти захоплюються різними видами практичних занять (художньою працею, приготуванням їжі, доглядом за рослинами, тваринами), літературною, музичною, зображувальною діяльністю, що властиво для практичної та художньої обдарованості.

Життєва практика, висновки науковців засвідчують певну вікову послідовність у проявах різних видів спеціальної обдарованості. Так, досить рано спостерігається вона щодо музики, потім щодо малювання. Обдарованість до мистецтва виявляється раніше, аніж до науки, а в галузі науки раніше за інші розвивається математична обдарованість.

   Загальна обдарованість слугує основою для розвитку різних видів здібнос- тей.

Психологічна наука розглядає здібності як властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання ним певних видів діяльності. Вони не є природженими, а є соціально набутими. Природженими, на думку психолога Б.Теплова, є задатки - певні анатомо-фізіологічні особливості організму, на сприятливому ґрунті яких розвиваються ті чи інші здібності. Різниця між задатками і здібностями полягає також і в тому, що задатки не мають якісної визначеності та змістовного компонента.

 

 

 СТАТЕВА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ДОШКІЛЬНЯТ.  
вихователь Лобойченко Н.В.
Під статевою соціалізацією дошкільнят розуміємо процес входження дитини в систему культурних норм поведінки та взаємин між статями.
  Усім дорослим, серед яких росте дитина перші шість років, відводиться вельми важлива роль в її статевому вихованні. Та помилковою була б думка, що статева со¬ціалізація дитини відбувається тільки під час цілеспря¬мованого впливу на неї дорослого. Малюк і сам активно черпає інформацію з навколишнього оточення про те, що його цікавить. Дитина постійно дізнається про різ¬номанітні життєві явища попри бажання чи небажання дорослих, відповідальних за її виховання. І якщо дошкіль¬ник не задовольнить свій інтерес до статевої інформації цивілізовано, спілкуючись з батьками та педагогами, він усе ж дізнається про це, але вже, так би мовити, неле¬гальним шляхом. Сучасний дошкільник статево соціалі¬зується, отримуючи відповідні знання з потоку загальної інформації. Як частинки мозаїки, вкладаються вони в його картину світосприймання, формуючи її.
Численні дослідники дотримуються думки, що став¬лення до себе, до особи власної та протилежної статі у дитини складається не в результаті якогось курсу на¬вчання, а внаслідок засвоєння основних життєвих прин¬ципів під впливом та за сприяння дорослих. Статеве виховання починається від народження дитини і є складником її загального виховання. Тож усе, що до¬рослі роблять для загального розвитку малюка, позитив¬но позначатиметься й на його статевому розвитку. Щоб простежити за перебігом статевої соціалізації дошкіль¬ника, ознайомимося з тим, як проявляється статева ак¬тивність дитини, який статевий досвід вона може набути в дошкільному дитинстві та які помилкові уявлення мо¬жуть сформуватися, якщо дорослі, відповідальні за роз¬виток малюка, нехтуватимуть його статевим вихованням.
Статева активність дитини
  Раніше вважалося, що сексуальність виникає в от¬роцтві. Нині ж фахівці дошкільного дитинства, навпаки, виявили, що статевий інстинкт дається взнаки в ту саму хвилину, коли дитина з'являється на світ, хоча ніхто не заперечує, що дитинство — не найкраща пора для віль¬ного прояву статевого інстинкту. З іншого боку, психо¬логи пояснюють, що спроби пригнічення статевого інстинкту ні в якому разі не знищують бажань, які при¬ховуються за ним. Навпаки, тиск лише породжує сум'ят¬тя у свідомості дитини, створює комплекс провини, ви¬кликає неспокій і прагнення щось робити потайки. Дорослі, зацікавлені у нормальному статевому розвитку дошкільників, мають знати, який статевий досвід діти можуть самостійно отримати, та не чекати, доки вони досягнуть отроцтва, щоб аж тоді допомогти їм керувати статевими пориваннями. Тоді буде запізно. Розв'язува¬ти проблему слід у міру її виникнення.
  Прояви статевого інстинкту характерні для всіх дітей. Ігноруючи цю незаперечну істину, не можна правильно спрямувати їхню поведінку у відповідне русло. Водночас не варто і стежити за дитиною, щоб дізнатися, що вона робить потайки, як набуває статевого досвіду. її стате¬вий інстинкт проявиться у безліч різних способів.
  Педагоги дошкільних закладів помічають й наводять велику кількість прикладів статевої поведінки своїх підо¬пічних. Зокрема, актуальними проблемами статевого виховання у повсякденній практиці вони вважають такі:
* дитяча закоханість;
* інтерес дітей до будови статевих органів;
♦ інтерес до процесу народження дітей;
♦ дитячий онанізм.
  Проте рідко хто з педагогів може правильно оцінити почуте й побачене. І тільки одиниці знаходять педагогічно грамотні рішення, стикаючись з подібними ситуаціями у практичній роботі з дошкільнятами.
Статевий досвід дошкільників
  Сама думка про те, що всі діти мають певний стате¬вий досвід, часто сприймається як аморальна. Лише одне покоління тому малюків вважали абсолютно безневин¬ними створіннями в сексуальному сенсі. Сьогодні так вважає менше людей, і все ж таки проблему варто обговорити. Спробуємо перелічити, з чого складається статевий досвід дошкільнят.
♦ Гігієнічні процедури. Першого статевого досвіду діти набувають у віці немовляти, коли дорослі, які здій¬снюють догляд за ними, торкаються їхніх геніталій (ста¬тевих органів). Навіть у 2-3-місячного хлопчика можли¬ва ерекція пеніса — під час гігієнічних процедур, що є абсолютно фізіологічно здоровою реакцією організму.
♦ Мастурбація. Діти й самі торкаються своїх статевих органів, насамперед, щоб дізнатися, що це таке, і дуже скоро усвідомлюють, що ці дотики їм приємні. Якщо від¬носини дорослого з малюком настільки відверті, що до¬рослий може запитати у дитини, чому вона так робить, та з усією щирістю відповість: "Тому що мені приємно". По¬дразнення статевих органів дитини можуть також прово¬кувати гельмінти. От чому всі діти тією чи іншою мірою займаються мастурбацією — подразненням статевих ор-ганів, і цей статевий досвід є абсолютно природним.
♦ Пізнавальний інтерес. Усі діти рано чи пізно про¬являють певний інтерес до статевих органів, звертаючи увагу на анатомічні відмінності в представників проти¬лежної статі. Звичайно ж малі ставлять з цього при¬воду запитання, що також є цілком природним. Не¬нормально, якщо згодом "навчені життям" діти зрозуміють, що це заборонена для обговорення тема і, намагаючись самотужки знайти відповіді на питання, які їх хвилюють, робитимуть власні найфантастичніші умовисновки. Маємо враховувати: з інтимними запитаннями наші сини і доньки зверта¬ються лише до тих, кому довіряють і, на жаль, не завжди цими людьми є батьки.
♦ Дитинонародження. У малюка може з'явити¬ся братик або сестричка. Дорослі певним чином готують сина чи доньку до появи новонароджено¬го, та й самі діти також ставлять чимало запитань і уважно прислухаються до того, що кажуть з цього приводу батьки та інші люди. У здорових сучасних сім'ях дітям зазвичай відверто пояснюють, звідки беруться малюки, і це теж сприяє формуванню їх¬нього статевого досвіду.
♦ Батьківський приклад. Глибокий слід у сві¬домості дитини залишають повсякденні спостере¬ження за власними батьками. Малі бачать, як мама займається суто жіночими справами, а тато — чо¬ловічими. Усе це допомагає хлопчикові або дівчинці зрозуміти власну статеву роль у житті. Йдеться, таким чином, про досвід першочергової важливості у формуванні статево рольових уявлень та статево-рольової поведінки. Якщо малюк живе в благополуч¬ній, спокійній родині, він непомітно сам навчається нормально сприймати відносини статей, оскільки батьки подають йому гарний приклад. Хлопчик на¬слідує мужність тата, дівчинка — жіночість мами, і роблять вони це без будь-яких особливих повчань. Крім того, спостерігаючи повсякденне життя своїх батьків, діти вчаться поводження з людьми проти¬лежної статі. Якщо в родині панує щира, сердечна атмосфера, в дитини не виникатиме таємного ба¬жання віддати перевагу одному з батьків. А в стосун¬ках з іншими людьми вона не потребуватиме суро¬гату того, чого їй бракує удома.\,Здорова родинна обстановка зміцнює нормальні уявлення про взає¬мини статей значно більше, ніж цикл лекцій або де¬сяток книжок на цю тему. І, звичайно ж, коли дитина висловлює власні міркування та ставить запитання на статеву тему, не варто кепкувати з неї та давати якісь химерні відповіді. На всі дитячі запитання, включно й статевого характеру, слід відповідати точ¬но, стисло й правдиво. Навіть якщо малий нічого не зрозуміє, важливо, що він побачить: дорослий хоче задовольнити його інтерес, дати правдиву відповідь. Підростаючи та набуваючи власного статевого до¬свіду, дитина розуміє дедалі більше, а готовність до¬рослого задовольнити її інтерес зіграє свою роль у вста¬новленні довірчих відносин між ними.
♦ Епізоди статевих стосунків дорослих. Ще один досвід — навіть якщо це буває і не дуже часто — набувається тоді, коли дитина стає свідком статевої близькості батьків або бачить статевий акт по відео чи телебачен-ню, ненароком чує дорослі розмови про статеву близь¬кість. Чи варто говорити про те, що допускати цього не можна. Однак не варто й ігнорувати можливість, хоча й випадкову, одержання дітьми такої інформації.
  Отже дошкільнята вже набувають статевого досвіду, і в цілому, це не так уже й мало. Хоча, звичайно, пробле¬ми статі ще не відкриваються перед ними в усій повноті. У них ще не "працюють", не дають про себе знати зало-зи внутрішньої секреції. Свою статеву належність дити¬на відчуває поки що неясно та швидше підсвідомо, ніж фізіологічно. Проте малюка не можна вважати подібним до ангела. Дитя може бути нетямущим у питаннях статі, але ж неодмінно набуває власного статевого досвіду й блискавично продукує із "інформаційних краплинок" якісь свої уявлення, здебільшого, звичайно ж, помилкові.
Помилкові статеві уявлення дошкільнят
  Те, що відбувається на ранній стадії соціалізації ді¬тей, нічим не відрізняється від того, що трапляється в інших сферах їхнього розвитку. Тут теж важко виправи¬ти помилки, допущені з самого початку. Якщо не ско-ригувати помилкові статеві уявлення дітей, є ризик виникнення відхилень у майбутньому дорослому статевому житті сьогоднішніх дошкільнят. Щоб не до¬пустити небажаних наслідків, важливо знати, які ж саме помилкові уявлення можуть виникнути у дітей у перші шість років життя. Ось найпоширеніші з них:
♦ Хлопчики досить часто впевнені, що в жінок теж є пеніс, а коли виявляють його відсутність, замислюють¬ся, чому, і чи не трапилося, бува, якогось нещастя. Дів¬чатка часто непокояться, коли дізнаються, що влашто-вані не так, як хлопчики. їм здається, що з тими трапилося лихо.
♦ Найпоширеніші помилкові уявлення виникають під впливом викривленої інформації про народження дітей, якщо батьки вигадують "казочки" про капусту, лелеку або магазини для купівлі немовлят. Іноді дорослі пояс-нюють, що діти з'являються від великої любові між чо¬ловіком і жінкою, провокуючи дитину замислитися, а чому ж тоді у них лише одна дитина або дві, чи, може, вони більше не кохають одне одного?
♦ Як правило, малята, яким пояснили, що дітей на¬роджують мами, вважають, що жінка проковтнула пігул¬ку, спеціальну цукерку або навіть манюсіньку дитинку та носить її в шлунку. Щоб дістати її, лікарі нібито розтина¬ють жінці живіт, інша поширена думка, що дитина вихо¬дить з материнського живота через анальний отвір. Біль¬шість дошкільнят так і не дізнаються про функціональне призначення статевих органів.
♦ Якщо діти ненароком стають свідками статевої близькості батьків, вони часто сприймають те, що відбу¬вається, як прояв деспотизму та насильства батька щодо матері.
♦ Діти, яким добряче дісталося, коли їх застали за грою зі своїми статевими органами, починають відчува¬ти огиду до власних геніталій як до чогось поганого, брудного, бридкого.
  Зрозуміло, якої шкоди завдають дітям такі помилкові уявлення, якщо розвиватимуться так і надалі. Вони мо¬жуть призвести до сприйняття статевої функції як чогось непристойного, агресивного, страшного і тривожного.
  Жодна дитина не здатна самостійно розібратися в усьому цьому в дошкільні роки, тож у її свідомості за¬кладатимуться перекручені статеві уявлення. Ось чому так важливо, як зазначалося в попередній статті, щоб дитина мала змогу вільно ставити запитання, які в неї виникають і непокоять. Дорослих має насторожувати не велика кількість запитань від дошкільника на статеві теми, а їхня відсутність. Адже краще, щоб саме батьки або педагоги допомогли дитині виправити помил¬кові уявлення. І чим раніше це буде зроблено, тим мен¬ше в дитини залишиться часу для хворобливих роздумів і фантазувань.
  Вихователі з великим досвідом роботи одностайно відзначають, що сучасні діти дуже відрізняються від тих, з якими вони працювали 10-20 років тому. Вони більш допитливі, незалежні, ініціативні. Цьому можна тільки радіти: адже перелічені якості сприяють загальному роз¬витку й дорослішанню дошкільнят. Водночас дорослі, від яких залежить майбутнє сучасних малюків, мають усвідомлювати, що прагнення дітей збагнути питан¬ня статі абсолютно законне й природне.

Статева культура дорослих
  Інформація, яку батьки або педагоги надають дітям, відповідаючи на їхні запитання щодо статей та відносин між ними, має значення лише в тому разі, якщо дитина відчуває, що дорослі сприймають її як особистість з по-чуттям власної гідності, не іронізують і не лицемірять з нею. На таке спроможна лише статево вихована дорос¬ла людина, яка реалістично сприймає власне статеве життя. Перефразувавши відому сентенцію, скажемо так: "Дорослий, перш ніж здійснювати статеве ви¬ховання дитини, виховай себе!". Чи варто говорити про те, що дорослі можуть допомогти дітям сформувати правильне ставлення до питань статі тільки в тому разі, якщо самі мають про це правильне уявлення. А що є нормою у питаннях статі? Кожен розуміє це по-своєму. Ось де доречним буде судження: "Скільки людей — стіль¬ки і світів".
  Тоді цілком слушно запитати: що мається на увазі, коли йдеться про культурну щодо питань статі дорослу людину? Щоб відповісти на це, треба уважно проаналі¬зувати самих себе.
  Наведемо деякі найважливіші позиції, які, на нашу думку, характеризують статево культурну дорослу лю¬дину:
* Вона розуміє значення статевої функції у власно¬му житті. Хоча кожний чоловік має якісь жіночі риси, а в кожній жінці є чоловічі, добре адаптована до життя людина характеризується яскраво вираженою ста¬тевою належністю. Вона не нарікає на те, що народи¬лася жінкою або чоловіком.
* Статева адаптація, як відомо, — істотна частина загальної адаптації, пристосованості до умов життя. Не можна вважати людину статево вихованою, якщо вона не дотримується найважливішої заповіді: "Полюби ближ¬нього свого". І в повсякденному спілкуванні явно надає перевагу представникам однієї статі.
* Сексуальні стосунки посідають важливе місце у бажаннях і потребах статево культурної людини, проте не домінують в її житті. Маючи романтичні уявлення та ніжні почуття до близької людини, вона здатна сексуаль¬но-тілесно виразити свою любов.
* Статеве життя вона сприймає як абсолютно при¬родне явище, як прояв здорової життєдіяльності. (Звіс¬но в межах, дозволених її моральними уявленнями).
  Статеве виховання дітей дедалі частіше стає пред¬метом виняткової уваги педагогів і психологів, оскільки тепер уже ніхто не вважає, що такою природною і фун¬даментальною функцією, як статева, можна управляти, тримаючи дітей у темряві та невіданні. Дорослі почина¬ють, нарешті, розуміти, що страх і непоінформованість дітей у питаннях статі можуть призводити до хворо¬би та інших негативних наслідків. От чому важливо з урахуванням віку та рівня загального розвитку дитини цивілізовано та адекватно керувати процесом її статевої соціалізації.